ЛИСТ ТАТОВІ

усім "загубленим" татам

Як тобі живеться в світі, тату?

Чи, бува, не згадуєш мене,

Своєї кровинки-дитинчати?

Знаєш, тату, час так швидко йде.

Я уже потрохи розмовляю,

Кличу маму, бабцю, дідуся,

Ну, а слова "тато" я не знаю.

Що ж, пробач мене, такий вже я...

Як живеш ти татку? Як існуєш

Без моїх довірливих очей?

Ти хіба за мною не сумуєш?

Ти не знаєш стільки ще речей:

Ти не чув дзвінкого мого сміху

І як ніжки мої тупотять.

(Каже мама - це така потіха,

Коли поруч, біля неї я.)

Як ти можеш дихати, татусю,

Коли ти не знаєш взагалі

Що люблю я і чого боюся,

Які ніжні рученьки мої,

Як сміюсь, як плачу, як регочу

І як носик мій ввісні сопе,

Яку іграшку найбільше хочу,

Що цікавить, вабить що мене?

Хочу тебе, тату, запитати.

Запитання моє не складне.

Чи тобі не важко засинати,

Не обнявши перед сном мене?

м. Золочів, 12 серпня 2017 р.

Візьміть участь в обговоренні