Ми перестали писати листи тим, кого любим
Ми перестали писати листи тим кого любим.
Часто ми беремо так, себе і їх губим.
На певний проміжок часу, який часом вічністтю стає,
І не помічаємо, як наших близьких не стає.
Класики губляться в дешевих романах,
Поміж вкрадених, таких чужих, цитат рваних.
Вчорашнє приречене завжди зникати.
А наша доля за близьких страждати.
Колись з другом ми марки збирали,
Фантики з гумок; пройшов час й перестали.
Все що є, що називаю: буття,
Все із думок, приречене часом на забуття.
Мої дешеві рими, лиш мені дорогі,
В них ті дні, про які не знають чужі.
