З кожним келихом
Заховала за пазуху ніч твоє втомлене місто,
шепотіла йому про жаль від втрачених днів.
І нанизувала собі повільно багряне намисто
із думок, образ, помилок і загублених снів.
Ніч бродила байдуже, зазирала у кожну квартиру,
дивилася мовчки у душі і в наше спільне вікно.
Шептала тобі про печаль і наливала щиро,
наче відповідь будням - червоне терпке вино.
Кричала, що не можуть щасливими бути дорослі,
що колись на прощання я міцно тебе обійму.
І ти зрозумієш: брехня, що помилка - це досвід.
Помилка - це біль, ще й за надто високу ціну.
Заховала за пазуху ніч твоє втомлене місто,
і ти наостанок вип`єш вино аж занадто терпке.
Так вже склалося, що разом нам двом затісно –
з кожним келихом ти повільно забуваєш мене.