Не все у цьому світі зрозуміле, 

Не чорнобіле, і не дуже рівне. 

Життя, воно якесь грайливе: 

Манірне, невибагливе і дивне. 

І скільки нас -- у всіх своя є правда. 

І кожний чоловік виборює свою. 

Не перемогою живе людина, 

А відчуттям, що прийняли твою. 

А нагородою за надлюдські зусилля 

Є добре слово пересічних і небайдужість. 

І очі, у яких захоплення і світло, 

Від твоїх, вистраждалих, пережитих слів. 

Слова громадять, провокують і будують. 

Із небуття виносять в білий світ, 

Все те, що люди здивовано обсудять, 

Не зрозуміють, знехтують, забудуть. 

Я не забуду ваші підняті до неба руки, 

І ближніх подив, і несприйняття, 

І шепіт «братові» на вухо: 

"Як терпить отаких земля?" 

Калейдоскоп: усе міняється, й усе незмінне. 

І скільки би дорогою не йти 

Знов повертаєшся до рідного обістя, 

Туди, де твоя правда, де твої думки. 

Я так як ви не люблю рахувати 

Роки, що не повернуться ніяк. 

Та час прийшов і треба щось казати, 

Бо зараховано оту лічбу до свят. 

Нехай благословенна буде ваша воля, 

І ваша правда хай підкорить світ. 

А я бажаю вам здоров’я, 

І довгих, світлих і щасливих літ. 

Дрогобич, 2011