05.09.2017 23:43
для всіх
131
    
  - | -  
 © Богдан Дєдок

Ледь видимий вогник

Ледь видимий вогник спалахує десь уночі 

Посеред лісів, у передсвітанковім мороці,  

В такт мерехтінню невпинно і сухо стучить 

Під ребрами чорна, німа і бездонна повниця,  

Яка напуває закляклу і стомлену душу. 

Важка і незрушна, до самих кісток осоружна,  

Плитою могильною давить проклята печаль. 

Я й знати не знаю чого чи кого мені жаль. 

Найтяжча - абстрактна, сліпа, безпричинна туга,  

Росте лиш, і все не закінчиться і не стиха. 

Кожна секунда - як крок в поховальній процесії,  

Міряє час в роковій, незворотній прогресії. 

А вогник спалахує й тане посеред лісів,  

І світло його - ледь помітне - то мій епілог. 

Здається, я дуже давно геть до дна спорожнів; 

Бо серце одне, тільки болю вміщає за двох. 



Київ, 18.08.2017

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!