Кохаю, знаєш, що кохаю. 

Та кожен раз повторюю цю мить 

Тобі, кохана, бо не знаєш, 

Не знаєш, як швидко час біжить. 

Без зайвих слів не сподіваюсь, 

Не вірую, а відчуваю, споглядаю, знаю: 

Навіки твій і дуже каюсь, 

Що кожен день тобі не сповідаюсь, 

Не прославляю, не благословляю. 

Ти -- в шелесті трави, коли іду травою, 

Ти -- в гілочках верби, шо плаче над водою, 

Ти -- тиха ніч травневою весною, 

Ти -- перший сніг, що у руці стає сльозою. 

Роки, як прес стискають наші душі, 

Ми опираємось, єднаючись навік. 

Долаючи образи, немочі, спокуси 

Будуємо собі інтимний світ. 

Кохаю... І ми вже між зірками, 

Забувши все, торкаючись руками 

Ідемо босими ногами 

Росою, райськими садами... 

Ми першолюди. І цілий світ 

Народжений для тебе і для мене. 

Боги проситимуть його благословить, 

Та я благословлятиму тебе. 

Дрогобич, 2010