Так буває
Осінь, наче чарівниця,
Статна, гожа, білолиця.
Пишнокоса чепурушка,
Одягнула капелюшка,
Загорнулася в манто,
Не впізнав її ніхто.
Вітер довго залицявся,
В сині очі задивлявся,
Заквітчав листками коси,
Золота насипав стоси,
Але всі оті дива,
Не потрібні..........Все дарма.
Навздогін їй дощ пустився,
Загравав, співав, тулився,
Цілував рум"яні щічки,
Так тривало цілу нічку,
Та вона була мов сталь,
Плакав дощ..........А їй не жаль.
Місяць з неба посміхався,
Та незчувся й закохався,
Худнув, худнув він хутенько,
І до обрію низенько,
Опустився, зблід і зник,
А вона...... хі-хі, хі-хік.
Вдалині туман стелився,
Синім маревом клубився,
Він манив у срібні далі,
Наче маски в карнавалі,
Все міняв. Манив....п"янив....,
І красуню полонив.
Так буває у житті,
Все не ті, не ті, не ті.
Але десь один існує,
Що у серці запанує,
Й перетворить все життя,
У яскраве почуття.
09/09/2017
