Небо
Опука насолоди
передсвітами, ніби зерня, набухає,
краплина сонця
сяйвом котиться по сизому вершку,
сліпуча яркість
випинає, зводить обрій пругом,
гу́бчату блакить
теплом хотивим вщерть переповня…
Крайня плоть
невтомного життя снагою розпукає,
солодка мука
розливається єством мов божий день,
ма́ківка лазурі
простору цілицю розпирає лоном,
сім’ядолі зір,
щедруючи, у ниву ночі засіва…
Небо оплива
хмаринками драглистого ріже́ння,
ясно-синя твердь
ярує в череві розверстої пітьми,
поміж світил, -
розведених колін вселенського творіння, -
діткливий меч
пронизує захланні піхви пустоти…
