Україні
Україно, рідний краю, моя Україно,
Як земелько сплюндрована потихеньку гинеш.
Сплюндрували її люди, не люди – людиська,
Всюди гомін, сльози, стогін, червоне кровисько.
Мила моя Україно, чому безталанна
Кобзарева Катерина, безпощадно гнана.
Серце б’ється, болем душить за тебе єдина,
Чи вродилась, ти нещасна, в погану годину.
Крає думи, гложить душу твоя тяжка доля,
Що судилась тобі, ненько, вічная неволя.
Довбуш, Дундич, Кармелюк за тебе страждали,
В муках боротьби святої волі прагли, ждали.
То нас Сталін, то нас Гітлер, то нікчемна влада
Гнали, нищили, гноїли, не було відради.
Можновладці й олігархи грабили, гнобили
І останню сорочину з сироти здоймили.
Голод, холод, мука, болі – все було доволі
Та все прагла душа наша жаданої волі.
Що казати – говорити, ніде правди діти,
Все терпіли і терпіли України діти.
У краївках по лісах, на фронтовім полі
Наші хлопці-українці гинули за волю.
В буцегарнях, тюрмах темних, кращії з народу
Промінь волі посилали від роду до роду.
Люди твої роботящі, бідою гонимі
По чужинам кочуються, в серденько ранимі.
Пісня твоя солов’їна, що над світом лине
Як любов від Бога мила, ніколи не згине.
Лан пшениці, синє небо, голубінь безкрая,
Мова твоя, рідне слово, де воля святая.
Та я вірю, Україно – мила моя ненько,
Твоя доля щасливая ще прийде, рідненька.
Ще знайдуться сильні хлопці гордого народу
І понесуть мир і славу вкраїнського роду.
Ще піднімуть сини наші прапор той свободи,
І здобудуть ждану волю нашому народу.
08.05.2013