В кокошнику московське сонце...
з рубрики / циклу «ЗАЯТРИЛОСЬ КАЛИНОВЕ ГРОНО»
від КРИМського бандерівця
Вже вкотре випливло над Кримом.
Ледь не зіткнувшись з вертольотом,
Осяяло воєнну базу,
Що стиснула вже весь півострів
Як спрут, розбивши вщент дороги.
Зрання зійшлись аборигени
З запущеним синдромом ватним
Про се, про те погомоніти.
Були між них і з окупантів,
Що «понаєхать», бачте, встигли
«Із-за порєбріка родного».
Жалілись про захмарні ціни,
Про оксамитне безсезоння,
Що жевжики якісь від люду
Пляж відгороджують тинами
Й житло грозяться відібрати
За хитро склепаним генпланом.
– Ва всьом бєндєравцы віною! –
Вплела свій а-каючий говір
Сварлива пані із-под Тули,
Що понаїхала недавно
В лафу віджатого Кримнашу
І почувалась, як удома.
– А хто ж! Вони! Хохли прокляті! –
Усі піддакнули поспішно,
– Вони ж електрику і воду
Від нас нахабно перекрили!
А їхній ДРГ-шка зрізав
Опору пилкою ручною.
– Не зрізав! Ні! Надрізав тільки! –
Гукнули ті, що «в курсі дєла»,
– Його піймали зразу «наші»
І до тюряги зачинили,
Щоб знав, як путєна святого
Х**лом прилюдно обзивати!
Він не х**ло – він щастя наше! –
Зібрання знов зайшлося хором,
Та мусило вже розбігатись,
Бо десь взялися поліцаї,
Щоб часом мітинг несанкційний
Усім гуртом не припаяли.
Подибали робити селфі
На тлі незведеного мосту.
І як минали тин від пляжу,
Утупили безстидні очі
На обрис гордого Тризуба
І напис «СЛАВА УКРАЇНІ!»
Героям Слава! – лиш думками
Вітають напис патріоти,
І пам’ятник Шевченка в квітах
Щоранку в місті потопає
Попри безглузде зло Кримнашу
І окупантів тимчасових.
Бо вже ось-ось, недовго ждати –
В кокошнику московське сонце
Закотиться в імлу кремлівську
І заясниться синє небо,
Позолотить поля хлібами
В державі щедрій добрим людям!
