Тетяна Чорновіл Росить сутінню дощ за вікном
Інтригуючи каву на двох
І розбурхані серця ривки
На краю недоречного сну.
Ніч осіння п’янить не вином,
А крізь хмарний завітрений смог
У гарячого трунку ковтки
Чар густих підливає ману.
Лиш пригубиш – і з хмарних безмеж
Срібла місяць сипне до води,
Вмить осяявши шепіт дощу
В спрагло стишеній неба габі.
Кава ночі уповні, та все ж
Не спіши її спити, зажди,
Я в солодку безодню злечу
І до краплі розтану в тобі.
28.09.2017 05:46 Георгій Грищенко => © |
 Мудро і пеошокласно. |
27.09.2017 21:18 Надія Крайнюк => © |
 Чудова любовна лірика з присмаком осені. Дякую за красиву поезію! Щасти Вам, пані Тетяно! |
24.09.2017 20:40 Олена Коленченко => © |
 Кава ночі уповні, та все ж |
24.09.2017 20:33 Наталія Старченко => © |
 Ваш вірш просто зачаровує особливою красою, я відчуваю у ньому осінню романтику... |
24.09.2017 16:57 Артюх Леся Вікторівна => © |
 Витончено! |
24.09.2017 16:53 Борис Костинський => © |
 Дуже поетично, пані Тетяна! |
24.09.2017 16:48 Каранда Галина => © |
 ех, красота ж яка... |