Достатньо віршів
Забула щось, не хочеться мовчати, а ще так чисто пахнуть тьмяні дні, що я готова рвати власні ґрати, і слухати чужі думки ві сні. Достатньо віршів, напишу рядочки, які ніколи не стрибнуть в пробіл. Моє життя збираю по шматочкам, а осінь візьме серце під приціл. Горить вогнем хвилина закоротка, горять слова, немов я їх палю. У цьому є солодка чиста нотка - я залишилась в слові без жалю. І цей вогонь іще мене зігріє - на мить, на вічність, зігнану у день; я не торкнусь чужої Богу мрії, хоч не врятую кожну із пісень. Мені достатньо плакати за щастя, писати світло й гратися в любов. Я забуваю спогади не часто, - під теплий вітер вітряних розмов.
