Розбита ваза

переспів з Рене Сюллі-Прюдома

Тобі, моїй єдиній в цьому світі,

подарував колись вербени квіти.

У вазу кришталеву на вікні

ти воду наливала при мені.

Пройшла доба і бачу, мов сьогодні,

стеблинки висохлі на підвіконні.

У кришталевого крихкого скла

ти непомітну тріщинку знайшла.

Недбалості лиш мить і ось біда:

зів’яли квіти, бо стекла вода.

Пройшли часи. Хоч прикрість пережита,

ту вазу не торкай – вона розбита.

Так серце твоя лагідна рука

торкнула, зникла, тільки не зника

на ньому слід. Воно живе й надалі,

приймає в себе радощі й печалі

і вже наза́вжди береже в собі

і радість зустрічі й розлуки біль…

Та тільки почуттям воно закрите:

його ти не торкай – воно розбите.