Де Кохання сховано імлою...
Романс
Де тихенько плаче заметіль,
Присмерки згуртовані бідою,
Там срібляста пропливає тінь.
Душу цю, знеможену і кволу,
Жадібно висотує імла,
Безнадія все ж не поборола,
Ще лишилось тішечки тепла.
“Зло нехай облишить зазіхання,
Хай замовкнуть горя солов`ї,
Не ридай, поранене Кохання,
Полікую рани я твої.
Квітка Радості ізнов розквітла,
Жевріє Відродження Зоря,
Повернемось до тепла і світла.
Привидом не буду більше я.
Об`єднаймо сили для двобою,
Розпачу розвіємо золу,
Прийдемо до милої з тобою,
А минуле кане хай в імлу!”
