Відчай
Не зупиняючись біжу на місці,
Долаючи задуху, біль і втому.
Перед очима ті ж картини,
Ті ж неподолані розломи.
Б’ючи повітря, вибиваюся із сил,
А мрія, наче сон, ховається у вирій,
І поламавши безліч крил,
Я не спіймав за шию вітер.
І кожний раз прощаючись зі сном,
Я в відчаї, свої відкривши очі
Біжу, щоб залишитись знов,
На вчора зробленому кроці.
І відчай мій став нормою життя.
Лиш насолоджуюся вірою у те,
Що зроблю крок і піду в небуття.
І віра та живе і не вмирає.
А втома, що раз більшає в мені.
І кожний день долати значно важче.
Душа болить, але кричить: «біжи,
Повір, ще крок і буде значно краще».
Я вірую. Але так хочеться упасти,
І будь що буде залишитись на землі.
Заснути, а у сні, літати,
Звільнившись від отої маячні.
2008
