Поговорили
- Слава Йсу! Діду, як живете?
- Та дай Біг каждому таке житє.
Лежу на лаві, плюю о повалу,
А ми одтіль шістнадцять хліба летит.
Так добре я єще не жив.
Не є здоровє тра вмерати.
А я би троха ще хотів,
На тотім світі погуляти.
Бо зара я спокійно сплю,
І в ночі не зриваюсі з бомбетля,
А в тоту, світову, войну
За ледвом втік. Моя вже мала коло серця.
Фронтова бомба хату підорвала
То на комірне я з жонов пішов.
Вона ше тифом заболіла.
Така то діточки любов
Нема кому горнє подати...
Баби сі спудили, мя гнали з хати,
Бо тій приперло юж рожати.
У тотій спрові хіба мож пождати?
Дочку в селі забрали люди.
Стара конала штири тижні.
Юж сповідали, причащали,
Не вмерла. Встала затри дни...
Тоди єдин порядний газда,
Мені пацє, мале, прдав.
«Зимов буде мені свиня».
Так я собі дурний гадав.
Та прийшли тоті «хлопці» з лісу.
То певні хтось їм показав.
Забрали… - «Ну не плачте діду»
- Я як дитя го годував.
Було вже чимале на осинь.
По будяках єго ховав…
А сам в житах і голий, босий,
Ховавсі, там по ночах спав.
Би не забрали воювати,
Оті до лісу, ті до сувітів.
Шо мав тоді собі гадати
І кілько днів не пив, не їв…
Коли прийшли другі сувіти,
Я юж собі ґаздівство мав.
Та у колхоз не хтів ходити,
То мій сусід мене продав.
А гособіст ґаздівство моє:
Корову, вогера, курей,
І плуг, і вила, гет усе…
«І в діда сльзи із очей».
А вогера, такий був файний,
Замурдували. До пів року здох...
А зара я газда порядний.
Жию і тішусі, їй Бог.
Дрогобич, 28.04.2011