Йти до мети...

з рубрики / циклу «Віршовані думки...»

Я йшов вперед, можливо не так швидко,

Але завжди я досягав мети.

Жевріли її обриси ледь видко,

Моє ж бажання змушувало йти…

Зі мною в ногу рухалися інші,

Були посеред них і ті, кому

Мої шляхи здавалися найгірші,

Й хтось норовив змінить ходу мою…

Вони весь час мене в шляху повчали,

Мов тут зверни, сюди йди, не туди.

Насправді ж вони цілі заважали,

Заплутували доленьки сліди…

Та я на них і не звертав уваги,

За досвід це дорогою вважав.

Не завжди відчував я переваги,

Але крок кожний в часі поважав…

Був час коли не завжди вверх по східцям

Я змушений був долею іти.

Але без дна і по краю узбіччя

Я знав, що в гору просто не пройти…

Я вдячний тим, хто поруч був зі мною,

Спасибі й тим, хто далі буде йти.

Приємний шлях дорогою земною,

Коли є з ким кінця мети дійти…

Ужгород, Жовтень 2017 року