Кисне сонце у скронях
Стало дивно писати. Люди усі каламбурні,
На розраду лишився хіба що задиханий грудень.
Кисне сонце у скронях. Кажуть, магнітні бурі.
Світ стікає по стінах - більше його не буде.
Як зима повернулась і вперше розправила крила,
Вже ніхто не хотів підриватись на власних гранатах.
І торкнутися мрії сотням було несила,
І ще тисячам знову легше було програти.
Я втекла до безодні і дно роздивилась одразу,
Світ стіною кришився, і крах відчував лише грудень.
І єдине, чому дивувався цей місяць щоразу -
Світ по стінах стікав, наче завтра його вже не буде.
