Грудневий вечір
Я так втомилась... Рік мені на плечі
Скидає скелю непочутих слів.
Сьогодні знову цей грудневий вечір
Мені на серці тихо заболів.
Я все втрачаю... Знову, знову, знову...
Я не збагну ні людства, ні себе.
І дні тікають, ніби з вітром в змові.
Холоне серце, тепле дотепер.
Мені достатньо подиху крізь маску
І я розіб`ю золотий Грааль,
Але чи біль розкаже мені казку,
Коли душа розплавить власну сталь?
Холодний грудень, досить, досить, досить,
Я так втомилась від забутих днів,
Коли у серці, що ятрила осінь,
Зимовий вечір тихо заболів.