Осінь, киця руда...
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Хмар імлиста вода
Оповила ясне сонце,
Заглядає у віконце
Осінь, киця руда.
Позолотою з віть
В хутрі блискітки ласкаві,
Теплим сном у ранній каві
Ніжне щось муркотить…
З зеленавих очей
В дощ стікають дикі зорі
Крізь тумани півпрозорі
Зрозумілих речей.
Легковійна журба
Не віщує серцю драми,
Бо вплелось в думки з вітрами
Бунтівливе «хіба?...».
Будніх літ череда
Вибухає в безвість лунко.
У медовому цілунку –
Осінь, киця руда…
