Георгій Грищенко Соловейко
Защебече соловейко,
Душу залоскоче,
І так млосно й солоденько
Серце аж тріпоче.
Як у роки молодії
Хочеться кохати,
Ростривожують надії,
Не дають поспати.
Соловейко, сіра пташко,
Нащо так тривожиш,
Як вертатись в дійсність важко,
Де лиш скніти можеш.
Бо весна моя минула,
Осінь наступила,
Хоч душа і не забула
Про весняні крила.
м. Київ, 23.08.04.
23.01.2018 13:39 Тетяна Чорновіл => © |
 Знову ви з своєю весною! Осінь- найчудовіша пора! А вірші ваші гарні в будь-яку пору року!)) Натхнення Вам бажаю і козацького здоров"я! |
16.01.2018 20:59 Наталія Старченко => © |
 Гарний віршик!.. ніколи не пізно кохати і мріяти. Восени також буває весна, варто лишень захотіти й повірити |
16.01.2018 16:59 Серго Сокольник => © |
 Коли пишуться такі вірші, осінь відступає, Георгію) |