Ворог шляху
Хіба лише ми загубились у просторі,
Що світло шляху нас лякає на кроці?
Ми сильні. Не вічні. Але і не воскові,
Ми зламаний компас змінили на очі.
Щоб трохи ще віри лишилося в темряві,
Нам знову хотілось зриватись над прірвою.
І просто хотілося бути упевненим:
Остання людина залишиться вірною.
Остання надія не світиться марною,
А мрії і звершення варті подряпин.
Але як наїстись небесною манною,
Якщо смак землі мов нагадує свято?
Забули про гордість. Є сутність і маски.
Є той егоїзм, що тримає на скелі.
І кожна помилка, удар чи поразка
Вдаряє об першу увігнуту стелю.
Я більше не знаю; ніколи не знала,
Захована правда лежить на поверхні,
А я власні мрії давно обірвала,
І досі на мене хтось дивиться зверхньо...
Хтось дивиться зверхньо. Я знаю вже, хто це.
Хто завжди кричить, що роблю нерозумно.
Хто вперто шукає помилку у кроці...
Чи є в світі ворог, страшніший за сумнів?
