Історія з життя
Історії різні бувають в житті,
Вповісти іще одну слушно мені.
В селянській сім`ї була дочка єдина,
Хотіли нащадка - не дав Господь сина.
Росла-виростала ота одиначка,
Пещена і хитра мужицькая дочка.
Та вродою мати її обділила:
Не гарного личка, до того ж криклива.
Ні брів, як шнурочки, ні уст рум`яненьких,
Була не красива, все ж мила для неньки.
І мати, і батько її шанували,
У школі навчали, і посаг надбали.
Любили, годили і газдували,
І дома, і в полі вони працювали.
Минали роки: дочка підростає.
Та заміж не просять, ніхто не питає.
Кричати, командувать, стать на заваді,
Для послуг начальства - підходить для влади.
До керівництва шлях пробивала,
Посади керуючі хутко займала.
За долі людськії не переймалась,
Аби догодити тим вищим старалась.
І щиро начальство своє пригощала,
Горілочку з ними вона попивала.
А роки летять і життя пролітає,
І заміж не вийшла, й чоловіка немає.
Та якось прибивсь молодий сиротина,
Багато молодший, та вже не дитина.
Горілочки дала і в хату приймила,
Й на собі скоренько його оженила.
Приймак був поганий: до праці ледачий,
Любив чужих жінок, гуляти завзятий.
На всьому готовому - він чоловік,
Рішила любити й терпіти повік.
Легеньку роботу йому підшукала,
Коня і посаду вона йому дала.
Ні він, ні вона людей не вважали,
Як вигідно владі - так керували.
Простих роботяг повсякчас зневажали,
В розпусті й пияцтві гріхи поглинали.
Випадок у лісі з нікчемою стався,
З чужою жінчиною палко кохався.
Та в сексі чомусь йому не вгодила,
І цим, не на жарт, гультяя розгнівила.
За це він любаску свою покарав,
Із злості одежу всю з неї зірвав.
І в чому матуся її народила,
Прибігла з сльозами додому та мила.
Зхотіла й начальниця пакість вчинити:
Сусідів своїх у тюрму посадити.
Украсти пшеницю й підкинуть звеліла,
Й сільського злочинця підговорила.
Та задум підступний так і не вдався,
Злочинець утік, і цим відказався.
Не зміг він сусідам це горе зробити,
З невинними підло так учинити.
Отак вони жили: вона все керує,
А він все гуляє, і спить, й фулеює.
Коханок додому, до жінки приводить,
"А це моя мама", - брехливо говорить.
А раз на весілля з другою з`явився,
То в жінку старую сам дідько вселився:
"Іду й запалю я весільну палатку,
І з "півнем червоним" хай виграють схватку".
То ледь вгамували стару керівницю:
Подали горілки, налили водиці.
Дітей в них не бУло, вона все спивалась,
Для всіх й чоловіка обузою стала.
Нарешті втопилась: в ставок стара впала,
Нікчемне життя там своє вкоротала.
"Зненацька штовхнув він", - так люди казали,
Та діло швиденько й тихенько зам`яли.
Недовго на світі цей грішник прожив,
Найбільший свій гріх - суїцид - учинив.
Дияволу - душу, нечистим - радіти,
Відправу й молитву не можна здійснити.
Багато гріхів ця сім`я заробила,
Життя не простило - сповна відомстило.
По Божим законам всім людям слід жити,
І щиро молитись, і Бога любити.
