Без Милої
Етюд
Небесної Лампади вогник згас,
В бездонній прірві утопає око,
Мій Відлік Щастя зупинився враз,
Бо ти пішла зненацька і жорстоко.
Я не молюсь ні пеклу, ні богам,
Не відчуваю суму, ні печалі,
Лише кружляю нескінченно там,
Де навзаєм обійми дарували.
У “сіре-чорне” не вщухає гра,
На порох всі порозсипались скелі,
Не відрізняю лиха від добра,
Та їх нема давно вже у пустелі.
Безмірний сум усмоктує рілля...
Душевних сліз лиха невідворотність...
Яке ж, пустеля, носиш ти ім`я?
Здається, що зовуть тебе — Самотність.
