Як же мало в нас світу
Як же мало нам світла у масовій втомі від світу,
Як же мало в нас світу для наших приручених душ...
Скоро буде зима: зазирне за віконницю квітень,
Щоб розтерти на травах весняну підранкову туш.
Може, буде боліти від сонця чи неба малого,
Що шматочками "вічність" складе до приходу світів.
Може, дихати важко ще стане від сірого смогу,
Який бути над нами повік під дощем заповів.
Мабуть, ми ще побачим колись трохи втомлений вечір,
Який втому віддавши впаде у нічний зорепад.
Чи пробачить нам небо останню бездумну утечу,
Коли серце уже не захоче вертатись назад?
