Як важко іноді на серці
Душа болить і рветься на шматки
Я закохався у примару
Не доторкнутись, і не підійти
Прірва. Я полетів би не задумуючись вниз
Розбився б на шматки.
І знов воскрес, для вищої мети
Я бачу тінь лиш, а силует нагадує, що…
Від безсилля власного, охоплює шалена злість
І серце, мабуть, хоче в світ
Так б’ється пристрасно в неволі
Що розум бродить у пітьмі
Ми мертві чи іще живі?
Чому так тепло в полум’ї вогню?
Чому летить у полум’я метелик?
Насолодившись світочем згорить і він
Відчув і я цей подих, подих цей пекельний
Примари не горять
Ловлю себе на слові
Згоряють лиш всі наші мрії і надії
Безглуздо плакать і ридать
Ти не повернеш того, що не було
Твій дотик був би подихом весни
Для спраглих уст морозної зими
Та марно все. І ти лише примара
А я той самий мрійник з борозни.