У Казковому Лісі
Речитатив
Давним-давно у казковому лісі,
з’явився Годинник на узліссі.
Казкові звірята, зовсім дитинчата,
не промовляючи
а ні слова пробачення,
бігали під Годинник на побачення,
по домівках розходились на світанні,
усі молоді та ранні.
О десятій вечора під Годинником
утворювали пари,
щасливі, немов,
іменинники.
Якось, чи то Баба Яга на Годинник,
«рухнула» з дуба,
чи зронила на нього коцюбу зі ступи,
чи ще якесь чаклунство сталось,
тільки у Годиннику щось зіпсувалось.
Вечір, година десята,
а на циферблаті 5 пополудні,
немов затяте.
Під Годинником малеча,
в якої амурна нетерплячка,
страждає, аж кряче.
Їх «половинки» страждають далече.
Де ти, десята година вечора?
Аж тут на галявину виходить
симпатична фігура:
чотирилапа, пухнаста,
ходяча авантюра –
Киця Мура.
Поміркувала вона, помуркотіла,
дуже швидко усе зрозуміла.
Витягла кейс з якоїсь нори,
Кейси такі носять електромайстри,
у зуби – кейс,
на Годинник видирається у зухвалий рейс!
Борсається в механізмі,
звірятам допоможе у кризі.
Мура не годинниковий майстер,
це правда,
де зраджує механіка,
допоможе кувалда.
Декілька гучних ударів -
Годинник запрацював з переляку
без жодних «базарів».
Почався передзвін дзвіночків:
Година п’ята, шоста, сьома, дев’ята,
нарешті, десята!
Усі звірята позбігалися,
пари поєдналися,
зпарувалися.
А Киця Мура
із Годинника кейс на траву
швигорнула,
сама стрибнула,
зробила посадку м’яку –
а ні «няу», а ні «куку».
Киця Мура – герой, правда,
але «тирити» у електриків інструменти
не дуже гарно.
« Я не «тирила» - нявкнула Мура,
легка на помині була, -
ці інструменти я здобула,
здобула,
здобула!»
