Морок
Абстрактний Сонет
Морок нещадний не співчуває,
Місяць рогатий хмари пожер,
Кожний втрачає,
Що - не згадати,
Повний осколками болі фужер.
Сміх ув’ядання, плач воскресіння,
Остовів скрегіт у вирі душі,
Клацають кості, мов кастаньєти,
Чорні думки, як ворожі ножі.
Хоч перекреслює подвиг сердечний
Листя прогниле – думи нечисті,
Збочені смерчі, доль круговерті,
Трясовина знавіснілих лжеістин -
Вірі довіртесь, Вірі
наївній!
Душу врятує Віра,
очистить!