Колише вітер пісню на гілках
Напоєну березовим напоєм.
Учора бачив діда білого у сні,
Він наче світиться любов’ю і спокоєм.
Дід обіймав гілки і листя цілував,
Благословляючи, як діток, у дорогу.
Я коло діда босоніж стояв,
Хотів спитати про його роботу.
А дід руками хмари позбирав,
І теплими дощами миє землю,
І я намок, та терпеливо ждав
Коли він говоритиме зі мною
А він не говорив, він просто сів,
Поклавши руки на мої долоні
І я неначе дерево ожив
І скрикнув, начебто от болі.
І зник кудись, старезний білий дід,
Залишивши мене на самоті з собою.
Іти з благословенням через світ,
І з подорожніми ділитися любов’ю.
Не знаю я чому приходив дід,
Чому про себе розповісти не схотів?
Але в руках старих, залишився мій біль,
А в серці оселився спокій.
2008