О туго моя...
О туго моя темноока...
О мученько сива моя...
Найважче з тобою до року,
а потім - ти вже, як cвоя.
А після - ти, наче родина.
І в будні не йдеш, і до свят,
уперто уже й безупинно
наводиш в усьому свій лад.
Втискаєш свої корективи
у кожну з найменших шпарин,
дарма не спадаєш із сили,
доносячи свіжий полин.
Ще й туго зав` язуєш бинду
черлену на білій душі.
Та так, аби було не видно,
допоки дійду до межі.
Аж поки сама зрозумію,
що далі дороги не йдуть...
Світає довкруж, вечоріє,
а ти все зі мною, все тут.
Недуго моя сивочола,
безрадо моя неясна...
Все журиш, а я, хоч і кволо,
всміхнусь, бо весна...
10.04.18 р.
