24.05.2018 16:42
for all
94 views
    
rating 5 | 5 usr.
 © Марянич Михайло Миколайович

Всесвіт

Крізь зелені віти реальності, 

Крізь незвідані нетрі свідомості

Я купаюсь крізь сльози в радості, 

Розчиняючись в невагомості.

Серед догм вже старих зачитаних, 

Серед люду старого душами, 

По живому живим все вишите, 

Що до смерті не можна зрушити.

Я блаженний і грішний - каюся, 

Що від слова мого не солодко, 

Що радію, а серце крається

І вмирає із кожним подихом.

Ці думки, ці слова, ці речення

Заплелись крізь часи та простори...

Ми на все це були приречені, 

Як колись на Христа апостоли….



м. Одеса, 24.05.2018 р.

Публікації: Марянич Михайло Миколайович

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 24.05.2018 19:08  © ... => Тетяна Чорновіл 

дякую) 

 24.05.2018 18:39  Тетяна Чорновіл => © 

Хороший вірш. В ідеальному ритмі. .Нехай собі живе... той люд)) Тривоги зрозумілі. Просто вирішення їх у кожного своє. 

 24.05.2018 17:03  © ... => Каранда Галина 

Дякую за відгук і добре слово) 

 24.05.2018 17:02  Каранда Галина => © 

Читала вголос. Розмір ідеально підійшов до суті. Дуже сподобалося!
Старий душами люд, апостоли, приречені на Христа, незвідані нетрі свідомості - сильні образи.