Всесвіт
Крізь зелені віти реальності,
Крізь незвідані нетрі свідомості
Я купаюсь крізь сльози в радості,
Розчиняючись в невагомості.
Серед догм вже старих зачитаних,
Серед люду старого душами,
По живому живим все вишите,
Що до смерті не можна зрушити.
Я блаженний і грішний - каюся,
Що від слова мого не солодко,
Що радію, а серце крається
І вмирає із кожним подихом.
Ці думки, ці слова, ці речення
Заплелись крізь часи та простори...
Ми на все це були приречені,
Як колись на Христа апостоли….
м. Одеса, 24.05.2018 р.
