Зло на благо
Ця історія життєва душу схвилювала,
Написати й розказати мене спонукала.
У сім`ї одній це сталось: жінка захворіла,
Лиш лежала, не робила, не їла й не пила.
Лікарі ніяк не можуть діагноз сказати,
Вилікувати не взмозі й ліки підібрати.
Жінка мучиться, біль терпить і важко страждає,
На діточок й чоловіка сумно поглядає.
Чоловіку треба жінку, дому - господиню,
Щоб робила, дітям - маму і в хаті газдиню.
Він господар майновитий, молодий і гарний,
Чужих жінок полюбляв і в роботі справний.
На тракторі у колгоспі добре працював,
І коханку молодую, милу й ласу мав.
Надумала та любаска жінку з світу зжити,
Й порадила чоловіку її отруїти.
"Не бідуй ти з хворов жінков і серце не край,
Дуст-отруту в малих дозах ти їй підсипай.
Вона буде від отрути тихо зачахати,
Це ніхто не запідозрить і не буде знати.
Як вмре вона, ми в любові будем в парі жити,
І твоїх, і наших діток будемо ростити".
Чоловік на це згодився, дуст у руки взяв,
Й кожен день потрішечки жінці підсипав.
Раз приходить він додому, а жінка волає,
Чоловік перелякався і з хати тікає.
На четвертий день вернувся і оторопів,
Очам своїм не повірив, де стояв - там сів.
Його жінка - хвора жінка по подвір`ї ходить,
Порається по хазяйстві й помаленько робить.
Чоловік, із недоумства, і в думці не мав,
Що для неї дуст не трілом, а ліками став.
Сльози із очей линули, на коліна став,
І каявся, і признався, і жінці сказав:
"Біс попутав мене, жінко, тебе отруїти,
Та була Господня воля видужати й жити.
Прости мене, й хай Бог простить - я його прохаю,
Щоб відпустив гріх мені сердечно благаю".
Після того він випАдку сім`ю шанував,
Любив жінку й вже ніколи "в гречку не скакав".
с.Нижні Станівці, Буковина, 15.05. 2018
