Мачуха
У селі на Прикарпатті сім`я проживала,
Працювали, газдували, двоє діток мали.
Жінка гарна, роботяща, про хазяйство дбала,
Чоловіку й діточкам вона догоджала.
Чоловік - добрий господар, худоби надбав,
Та зраджував він дружині - " у гречку скакав".
Мав коханку чорнобриву і її любив,
Тайно, щоб ніхто не знав, до неї ходив.
Горе сталося в сім`ї - жінка заслабає,
І запалення легень раптом вона має.
Чоловік любаску пестить і собі думАє:
"Якщо хвора моя жінка - то хай помирає".
І лікаря не покликав, й на ліки не дав,
Як крук чорний, горезвісний, смерть її чекав.
Так і сталося - померла, залишила діти.
Жінку треба лиш здорову - ніде правду діти.
Газда траур не тримає, в скорботі не ходить,
Він до сорок днів у хату коханку приводить.
Собі - жінку молодую, дітям - мачуху,
Недобрую, лиху, злую - фурію таку.
Своїй дочці й чоловіку вона догоджала,
На сироти-діточки зовсім не зважала.
А раз взимку, у коморі, мачуха стояла,
На свят-вечір у холоді падчерку купала.
І з простуди чиряки дівчинка дістала,
Від наривів і від болю плакала й страждала.
Хтось з родини забрав дитя до себе додому,
Підлічили і вона вернулась потому.
Та мачуха повсякчас діти збиткувала*,
Зневажала, знущалася й їсти не давала.
Було хліб спекла смачний й подруг пригощає,
А дівчинка хоче їсти й лиш слинку ковтає.
Коли вийшли гості з хати - мачуха за ними,
Потягнулися до хліба ручки у дитини.
Враз влетіла, як шуліка, та злюка до хати,
Дитя бідне злякалося і давай тікати.
З переляку грінку хліба на столі лишає,
А мачуха, з ножем гострим, до неї ступає.
Рученята тим ножем дитю полоснула,
Кров червона струмочками з порізів линула.
Бо їх тата до мачухи любов засліпила,
А вона з дітей знущалась й хазяйство згубила.
Все, що було у маєтку, своїм роздавала,
Сім`ю бідною зробила, що могла - те вкрала.
Згодом хлопчика малого родичка забрала,
А дівчинка залишилась і в них проживала.
Підросла і вийшла заміж, але бідувала,
Бо мачуха ні подушки, ні зестра** не дала.
Кажуть люди: "Коли батька у дітей немає,
Їх півсиротами у житті завжди називають.
Коли мама помирає - невимовне горе,
Круглі сироти зостались в бідовому морі".
Така біда сталася в прикарпатській хаті,
Діти тяжко бідували, як померла мати.
Як це страшно говорити, страшніше прожити,
Не дай, Боже, сиротам самим залишитись.
*збиткувати - знущатись,
** зестро - придане.
с.Нижні Станівці, Буковина, 10.05.2018
