21.05.2018 12:26
для всіх
302
    
  3 | 3  
 © Люлька Ніна

Мачуха

Мачуха

У селі на Прикарпатті сім`я проживала, 

Працювали, газдували, двоє діток мали.

Жінка гарна, роботяща, про хазяйство дбала, 

Чоловіку й діточкам вона догоджала.


Чоловік - добрий господар, худоби надбав, 

Та зраджував він дружині - " у гречку скакав".

Мав коханку чорнобриву і її любив, 

Тайно, щоб ніхто не знав, до неї ходив.


Горе сталося в сім`ї - жінка заслабає, 

І запалення легень раптом вона має.

Чоловік любаску пестить і собі думАє:

"Якщо хвора моя жінка - то хай помирає".


І лікаря не покликав, й на ліки не дав, 

Як крук чорний, горезвісний, смерть її чекав.

Так і сталося - померла, залишила діти.

Жінку треба лиш здорову - ніде правду діти.


Газда траур не тримає, в скорботі не ходить, 

Він до сорок днів у хату коханку приводить.

Собі - жінку молодую, дітям - мачуху, 

Недобрую, лиху, злую - фурію таку.


Своїй дочці й чоловіку вона догоджала, 

На сироти-діточки зовсім не зважала.

А раз взимку, у коморі, мачуха стояла, 

На свят-вечір у холоді падчерку купала.


І з простуди чиряки дівчинка дістала, 

Від наривів і від болю плакала й страждала.

Хтось з родини забрав дитя до себе додому, 

Підлічили і вона вернулась потому.


Та мачуха повсякчас діти збиткувала*, 

Зневажала, знущалася й їсти не давала.

Було хліб спекла смачний й подруг пригощає, 

А дівчинка хоче їсти й лиш слинку ковтає.


Коли вийшли гості з хати - мачуха за ними, 

Потягнулися до хліба ручки у дитини.

Враз влетіла, як шуліка, та злюка до хати, 

Дитя бідне злякалося і давай тікати.


З переляку грінку хліба на столі лишає, 

А мачуха, з ножем гострим, до неї ступає.

Рученята тим ножем дитю полоснула, 

Кров червона струмочками з порізів линула.


Бо їх тата до мачухи любов засліпила, 

А вона з дітей знущалась й хазяйство згубила.

Все, що було у маєтку, своїм роздавала, 

Сім`ю бідною зробила, що могла - те вкрала.


Згодом хлопчика малого родичка забрала, 

А дівчинка залишилась і в них проживала.

Підросла і вийшла заміж, але бідувала, 

Бо мачуха ні подушки, ні зестра** не дала.


Кажуть люди: "Коли батька у дітей немає, 

Їх півсиротами у житті завжди називають.

Коли мама помирає - невимовне горе, 

Круглі сироти зостались в бідовому морі".


Така біда сталася в прикарпатській хаті, 

Діти тяжко бідували, як померла мати.

Як це страшно говорити, страшніше прожити, 

Не дай, Боже, сиротам самим залишитись.


*збиткувати - знущатись, 

** зестро - придане.



с.Нижні Станівці, Буковина, 10.05.2018

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.05.2018 18:56  Тетяна Чорновіл => © 

Душевно написана історія про бувальщину У Вас виходить дуже чуйно написати навіть про черствість і злість. Таких історій вистачає в світі, на жаль. Тих злих людей нехай судить Бог!

 22.05.2018 01:10  Панін Олександр Миколайович... => © 

Нічка темна, грім гуркоче,
Дика блискавиця
Б`є у хату,
запалали
Раптом половиці.
Краплі крові дитячої
Спалахнули раптом,
І палають, і літають,
мачуху шукають.
Сірий попіл на світанку
Ліг на підвіконня,
Це усе, що залишилось
від мачухи злої.

 21.05.2018 21:40  Олена Коленченко => © 

Кажуть люди: "Коли батька у дітей немає,
Їх півсиротами у житті завжди називають.
Коли мама помирає - невимовне горе,
Круглі сироти зостались в бідовому морі".
Дійсно що так....Дякую за вірш...

 21.05.2018 12:47  Наталія Старченко => © 

До сліз...