Похилилася домівка
Хвилька йшла по бережку,
Тихо плелась між камінням.
Все погладить на шляху –
Ласки й ніжності сплетінням.
Раптом вітер втратив спокій.
Гамір й свист летить між скель.
Тишина в воді глибокій,
На поверхні шквал пустель.
Грізно б’ються вода й суша.
В сутінках - азарт страшний.
В вирі кола бруду, гуща..,
Б’є стіною вал стрімкий.
Все у ньому – люд, хатини,
Озвірілий сміх чуми,
Що збирала в міх провини –
Людський гріх у сатани.
Ранок жахом вкрив картину,
Що відкрилася очам.
Хто ридав, хто бризкав слину? –
Всім брехав екранний хам.
У домівці нашій рідній
привид суму ходить чар.
Ніби в помсті своєрідній.
Сипле біди Божих кар !