Втрачений віночок
Хлопець молодий, гонорний, ціну собі знав,
На усіх дивився зверхньо, дівчат вибирав.
Був з заможньої родини - багач рахувався,
Як пиріг у маслі жив і не переймався.
На храмах* він перший кАлфа** данець*** починає,
Дівчатами-багачками він перебирає.
І дівчата й молодиці очей не зводили,
Його погляди зухвалі на собі ловили.
В тім селі жила дівчина - файна, але бідна,
Молоденька, тендітная, чемная і ніжна.
Взяв до танцю цю красуню і в серце запала,
А вона лиш затремтіла й щиро покохала.
Любилися-кохалися таємно в садочку,
З сумом мати виглядала єдиную дочку.
Розплетена сиротина додому вертала,
Свій вінок не зберегла, цноту й честь віддала.
Пройшов час - дитя рухнулось. "Що я наробила?
Свою долю і життя я занапастила".
Хлопець її уникає, бо бідна, й тікає,
І на сльози і благання зовсім не зважає.
Живіт дівчина стужила, щоб не було видно,
Щоб ніхто на здогадався, і не було стидно.
В темну нічку, в тім садочку, дитинку родила,
Ледве пішла і в ставку дитя утопила.
Хтось почув й прислухався: "Що це запищало?"
Враз все стихло. "Та це котеня нявчало".
Як прийшла вона додому плакала-ридала,
Зрозуміла і каялась, гріх на душу взяла.
"Прости мене, дитиночко, страшне зло вчинила,
Дітовбивцею я стала, гріховність звершила.
Розум в мене помутнів, не було розради,
Життя дала і забрала - немаю пощади".
"Нащо кинула тільце?" - совість її їла,
Незабаром, після вчинку, дівчина зментила.****
Не її лиш був той гріх, а й холця молодого -
Зухвалого, жорстокого, спокусника того.
Потім він собі женився, багачку узяв,
Як нічого не бувало жив і газдував.
Жили добре, багатіли та дітей немали,
І у нього, і в рідні діти помирали.
До цих пір ще у родині невинні страждають,
За гріх скоєний нащадки діточок втрачають.
Кажуть: " Сьоме покоління ще відповідає.
Злочинів за покарання таки не буває".
* храм -свято дня, коли святилась церква,
** калфа - ватажок у хлопців,
***данець- великий схід людей на свята і храми,
****зментила - зійшла з розуму.
с.Нижні Станівці, Буковина, 31.05.2018
