Казка. Жив собі Зайко-Хвалько
Жив собі Зайко-Хвалько,
Тільки й чути, що його –
І умілець, і знавець,
І чоботар, і кравець.
- І нікого не боюсь,
Вовку в очі подивлюсь!
Всі довкола реготали -
Зайця, як хвалька, всі знали.
Тільки Вовк не реготить –
- Якщо Зайцю так кортить,
Хай приходить на бесіду
В гості прямо до обіду!
А Хвалько лежить на боці
Та й говорить він Сороці -
- Може й прийду, хай чекає,
Хай на стіл Вовк накриває,
Їм багато, хай вола
Приведе він до стола.
Їх обох за раз я з’їм!
Вовк таке почув і – в гнів:
- Хай приходить цей Хвалько,
Ось подивлюсь на нього,
Як від страху не помре,
Як побачить він мене,
То морквину дам з собою
Цьому грізному герою.
В лісі – тиша, всі чекають
І на Зайця виглядають.
Заєць – в гості до Крота –
- Ех, годинонька лиха,
Нахвалився, Вовк лютує,
Ліс із мене покепкує.
Чвари давні не рахуй,
Окуляри подаруй.
Вовк на Зайця вже чекає,
Зуби хижі виставляє,
Заєць, що йому робити!,
Треба ж не осоромити
Заячий прадавній рід –
Йде до Вовка на обід.
Але що то за дива?
В окулярах від Крота
Темних, наче ніч сива,
Заєць лісом шкандиба,
На галявину ступив,
На хвіст Вовку наступив,
- Хто тут? – голосно питає
Заєць, Вовка обіймає -
- Хтось пухнастий та м’який,
Дуже теплий і пухкий!
В лісі регіт не стихає,
Вовк, а Зайця не лякає!
Як не бачиш – все пусте,
Все пухнасте, не лихе.
Гостя Вовк і так обходить,
І круги навколо водить,
Заєць вухом не веде,
Окуляри тільки тре.
- Де ж мій віл? – Зайко питає,
Наче Вовка тут немає.
Що робить? Привів вола
Вовк до свого до стола.
- Що ж, вола я забираю,
А морквину залишаю, -
Сказав Вовку той Зайко,
Отакий то був Хвалько.
Але більше не хвалився,
Більше Заєць не чванився,
Леви є, Слони - почують,
Чи є ті, що їх обдурять?
м.Київ, 2009р.
