Зачиненість у часі
1.
з учора згублений,
у пошуку себе
тиняюся,
блукаю поміж люди.
вітаю кожного.
вклоняюсь кожній тіні.
і далі йду
у пошуку себе.
дзвоню в дзвіночок коло скроні,
всміхаюсь квіточці,
метелику над нею
і небесам,
над обрієм яких
мов струни многострунної бандури
зорю ранкову
грають увесь час
мені,
для мене
хмари.
а я дзвоню
в дзвіночок коло скроні.
вздовж річки йду.
минаю вбитий сад,
розстріляні дерева.
іду туди,
у степ.
там є стара верба -
така стара! аж чорна -
на ній хитаюсь я.
навпроти неї хата
без даху і дверей,
і вікна вибиті.
та є там стіл,
стілець і крісло.
у крісло сів -
воно брудне,
але м"яке
і зручно в ньому.
подумалось мені
- ...коли у це село
явилася орда,
селяни їх вітали.
та, певне, що не так.
і, от, села не стало.
біда та й годі!
сюди ніхто вже не прийде,
бо вкрадено усе.
он, навіть дах і двері вкрали...
...стіл дерев"яний,
в тріщинах увесь.
він вимитий вітрами і дощем,
травою оповиті ніжки.
дістав з торбини сало,
хліб.
у пластикову кінву
плеснув гіркої,
сумно посміхнувся -
до себе,
того,
на вербі,
який хитається надломленим гіллям
від подиху вітрів... -
всміхнувся,
мовчки поминув,
прибрав усе в торбину
і засинаю в ніч
в брудному
затишному кріслі.
бо з ранку вже
збиратися у мандри,
у довгу путь
на пошуки себе...
блукаю поміж люди.
вклоняюсь кожній тіні.
всміхаюся у світ.
дзвоню в дзвіночок коло скроні,
гукаю дзвоником себе,
загубленого вчора.
стежина вивела у степ
до чорної верби -
на ній хитаюсь я.
якого поминаю
в розбитій хаті,
сумно усміхаюся думкам,
примружуюсь лукавим оком в ніч
і засинаю... -
аби прокинутися в пошуках себе
зачиненого в часі.
2.
миттєвість,
мить
надбань і знахідок.
і втрат.
і вчинків незворотних
у правді,
кривді,
злі.
і каяття у неладі і зваді -
коли війна регоче за порогом
і вказує на юрбище лунке,
свою доводить світу необхідність... -
і нищить все!
поки що за порогом.
а там -
сліпе кохання,
мрійність і гульня
у мареннях
і мороку брехні
самоодурених
байдужих сьогоденців...
...о, час! у всесвіті життів...
стрімкий,
невтримний,
творчий,
благотворенний в щедрості своїй... -
ти майбуття!
на жаль,
не сцілюєш минулим -
воно в полоні забуття,
зачинене
на вхід і вихід
з нього...
