Готка
Розкажи мені, місяць-віщун,
що спокійні дні скоро скінча́ться,
бо здається я вчора відчув
щось віддалено схоже на щастя.
Чи у мріях, чи то уві сні,
чи то доля прихильна з нічого,
раптом подарувала мені
давній скарб, що забув я про нього.
За колейку незбутніх надій,
за відомі мені лише втрати,
за загублені в далі морській
острови, що вже не відкривати,
наче стягнення з долі боргів,
бо не забрано – дано, напроти –
чорне пасмо над луками брів,
макіяж з колоритом «під готів».
Доки бриз у вітрилах не вщух –
доки зорі на небі іскряться,
покажи мені, місяць-віщун,
ту – віддалено схожу на щастя.
