Я про дерева не пишу,
І олівцю я накажу
Минати всі пейзажі.
Що в очі кинеться при дні,
Те в місяця блідім огні
Замажу тьмою сажі.
А скали – скали в далині,
Вже не такі стрімкі мені,
Як у колишніх думах.
Та й досі ще мені близькі
Зажури напади людські,
Відчутні в ночі шумах.
_
Я о деревьях не пишу,
Я приказал карандашу
Бежать любых пейзажей.
Все, что в глаза бросалось днем,
Я, перед лунным встав огнем,
Замазываю сажей.
А скалы – скалы далеки.
Они не так уж высоки,
Как я когда-то думал.
Но мне по-прежнему близки
Людские приступы тоски,
Ее ночные шумы.