Храм ІІ
У вечір вітряний, безсонний
Я хочу душу відімкнуть
Щоб день застиглий, монотонний
Зміг теплим подивом зітхнуть.
Відкрити двері до кохання
Із памороззю на вуглах,
Щоб кінчилось нічне страждання
І сон ласкавий в подушках.
Я мушу ключ знайти, спіткати
Розкрити таїни свої,
Щоб врешті вітрові признати
Сказати сни усі, нічні.
І в чистоті джерел дзеркальних,
Що відбивають місяць-край,
У думках, як завжди спонтанних
Ввійти в збудований, свій храм.
...
Як гарно, ввечері, з будинку
Поглянуть, вискочить, втекти,
Коли почав нову сторінку,
Як в подиві, нові думки.
Бо я знайшов. Відкрив. Втомився
Але усе ж таки ввійшов.
Людина... За добу змінився,
Я щастя в натовпі знайшов.
P.S.
У монолозі цім вечірнім
Побачити потрібно храм,
Який лишавсь завжди незмінним,
Лише чужим здавався нам.
Спасибі вечору і вітру
І почуттям, словам, думкам
Що храм знайшов. Я знов розквітну!
Кохання знову я зазнав.
