Кодована Доля
Глава 2. Частина 5.Гімн любові держави Кохання
УЯВНА ЗУСТРІЧ
– Самотність, – гірка ти, полин твій зі мною…
Що треба мені, щоб здолати цю відстань?
Навіщо прийшла ти до мене, мов хуга, зимою,
Мо, ’ хочеш, щоб я із тобою, як лід став?
Все – рівне нулю, щоб тебе геть прогнати,
Бо ти, як неправда, існуєш бідою,
Бо ти як той час, що не можна догнати,
Ти сієш нещастя своєю ходою…
– Кохано! Ти в небо пішла вже – додому,
Лишила мене у гостях наодинці…
… Все ж щастя – мені щоб в уяві, – самому
Зустріти тебе на космічній зупинці!
В КОСМІЧНІЙ ОСЕЛІ
Стелилася в сонячний день килимова доріженька літа –
Тебе забирав до своєї садиби сам Бог…
Чекай там мене…Як заграє печальним мотивом трембіта –
Космічну оселю Бог дасть нам одну для обох!...
І я вознесуся до тебе – кохання, як вперше, зустріну –
І знов замузичить у душах пристрасний огонь…
…А нині до тебе мрійливо в акордах любові лиш рину,
Щоб радо в уяві дістатися серця твого!
ПРОЩАВАННЯ
Прожите в коханні з тобою – мене ощасливило,
Бо кращої долі немає – навік полюбитися!
Було в нас кохання – весна з найтеплішою зливою,
Та в інший ти простір пішла, щоб любов’ю наснитися!
В матерію іншу душа навіки поселилася
І з неї мене, мов на ниві кохання, пасе.
За мене любима в стражданні лиш Богу молилася –
Бажала щораз лиш здоров’я мені над усе!
…На грудях коханих за звичаєм руки схрестилися –
В дорогу космічну тебе наряджали ми вбранням,
Тобою востаннє всі рідні і я причастилися…
…Ти ж нам звідтіля усміхайся, мов Зоренька Рання!
КОСМІЧНА ЗУСТРІЧ ДУШ
Ми в космосі вдвох на орбіті любові літаєм –
Наш килим кохання гаптують і Місяць, і зорі,
Нам видно росинку, що променем Сонця вітає
Й оселю… де пам’ять лиш наша пильнує в дозорі…
…У космосі душі вже наші зустрілися знову –
Бо бачить душа у раю спочиваючу душу,
Де має любов не фізичну – астральну основу…
…Любима, в уяві моїй ти воскреснути мусиш!
БАЖАНИЙ СОН
Ти любов розмістила свою у свідомість мою
І від неї мої почуття мов у небо звелись…
Обіймаєш, голубиш, цілуєш мене, як колись…
Ми дивилися в очі, обнявшись, з тобою – стою!
І над нами шпаки пролітають, як мрії весни,
Їх політ ми стрічаєм – і руки, мов крила, звелись!
І, неначе ми – птахи, кружляєм над нашим садком,
І знов, наче сіли на Землю і садом йдемо,
І любов, як свідомість, у спогадах йде у бутті,
І, мов квітне тобою – моїм ненаглядним цвітком!
Ти радієш – щаслива… і знову померкла немов…
…Хоч болить – та щоночі б я бачив цей сон при житті!
ЗОРЕЦВІТИ ЛЮБОВІ
Ридає душа. О, гіркі почуття!
Мов хмари, нависли скорботи печалі:
Мов Сонце за обрій – пішла із життя,
Один я тепер на любові причалі…
Без тебе цей світ вже погас назавжди,
Лиш наша любов незгасимо ще світить,
В мої почуття ллє живої води –
Любові твоєї сяйні зорецвіти!
СПАСИБІ ТОБІ
Я вдячний за те, кароока, тобі,
Що стрів я тебе на річному пероні,
Легенда жива – ти в моїй ще судьбі, –
В уяві цілую засніжені скроні…
Спасибі тобі, що без тебе я плачу,
Звернувшись до тебе, щоб снилась мені…
Тебе, як живу я кохаю і – бачу,
Бо й досі не вірю, що ти у труні…
САМОТНІСТЬ
Лютує туга – серце крає,
В душі, без тебе, пусто – зимно…
Мені з тобою дім був раєм –
Тоді кохались завжди плинно!
Гули палких цілунків шквали –
Пускали почуття на волю!...
Що є самотність – ми не знали:
…Вона ж – болючіша від болю.
ЛЮБОВІ СВІТИЛО
Зі степу нам віяв любов’ю щасливою вітер…
І слово любові твоєї мій шлях освітило,
Бо слово було із душевно закоханих літер –
І стала ти в долі моїй, як любові Світило,
Як слави незламної меч – незалежності доля!
Твоє лиш словечко любові з’єднало нас в долі –
Йшов дух ароматів любові, мов квітів із поля…
Та й, що є найкраще у слові свободи, крім волі!...
…Та раптом зі степу повіяв засмучений вітер,
Бо слово любові твоє бездиханно світило,
Хоч слово останнє було без закоханих літер –
Навіки в мені ти – любові безсмертне Світило!
ПОКЛИЧУ – ЧЕКАЙ
Пішла ти… – звідтіль вороття вже не буде…
Та вічно в уяві тебе я кохаю,
І бачу тебе я у світі повсюди, –
До себе у мріях – любов’ю гукаю!
Живу і чекаю: з життєвої клітки –
До тебе прийду я – узимку, чи влітку!
У нашім коханні була ти святою –
Без тебе у мене позбавились сили!
Як доля мене розітре самотою –
Покличу тебе зі своєї могили!
ЖИВУ ТОБОЮ
Без тебе нудно – наче ніч, минає день,
Немов дощі осінні йдуть в моїй душі…
Ну, що удіяти, поради брати де?!
В думках весь час повзуть диявола вужі –
Сичать: «Ти жінку схожу мусиш вже знайти».
Та де ж шукать її, в якому з двох світів?!
Вони на тебе, а на них – не схожа ти…
…В уяві в космос твій до тебе я злетів, –
Бо я нудьгою, як тобою, лиш живу…
Мені ти – Сонця тьма і радості біда!
З тобою я у мріях – наче наяву…
…Свою ж нудьгу за жінку схожу – не віддам!
УЯВНІ РОЗДУМИ
Неспокій в душі розгулявся немов буревійник –
Дерева любові з коріннями геть викидає!
Та прийде мій спокій, я буду лежать, як покійник,
І доля моя, як свіча, у руках запалає!
Ти вже на тім світі – чекаєш любові погоди…
Як прийде мій час – поховають, без тебе близь тебе –
Бо тільки любов, як нас зводить так само й розводить!
За мене у церкві попи прочитають молебень, –
Не можу ніяк на тім світі себе я збагнути…
…Уяву колише любові колишньої спека,
У мріях – без тебе хотів би в тартарі я бути –
Бо рай без коханої – місце ще гірше від пекла!
В КОСМІЧНІЙ КОЛИСЦІ
На колінах ти в мене гойдалась колись,
А тепер небеса колисають в зірковому лоні…
Полонила тоді безкінечності вись,
А сьогодні – вже ти в безкінечнім космічнім полоні…
Нам світили зірки в яблуневім саду,
Ми любов’ю налиті були вже, як яблука соком,
Бо в коханні були, як перга у меду,
А тепер – не дістати тебе, – і озброєним оком…
В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Сьогодні день свята – ти вперше в світ очі відкрила,
Щоб потім звестися у космос і стати зорею!
Та чомусь із неба з’явилась диявола сила –
І доля тебе заарканила смерті петлею…
Сьогодні день свята – в цей день з почуттям поріднилась,
Весна малювала дзвінкі майбуття візерунки
І рідна природа свою дарувала нам милість –
Небесні й земні, наче мрія, дарунки…
Без тебе, неначе без світла, стемніла оселя,
Але, як без тебе душі не буває так гірко, –
Та все ж ти вселяєш у мене надії веселі:
Щодня ти в уяві сіяєш – мов Ранішня Зірка!
АБИ СКАМ’ЯНІТИ
Йти з каганцем довіри до обрію зустрічі,
Щоб втрапити в повінь твоєї любові,
А в скельцях твоїх очей
Аби скам`яніти хоч діамантом!
ПІД КРОНОЮ
В саду ми нарвали черешень. Під кронами сіли на травку…
Для нас почуття у цей вечір були у житті найзначніші –
Коли цілувались – по тілу немовби побігли муравки, –
Уста ж бо твої від черешень солодші були й червоніші!
Черешень наїлися й стали, як ті соловейки співати…
На гілці розгойдувавсь Місяць, серпом зачепившись за крону.
Коли повертались додому, трояндово стало світати –
Узявся загравою обрій, одівши, мов Сонця корону!...
Черешня моя – солов’їха душі із вишневого саду,
Ти гріла мене лиш любов’ю своєю, бо нею світилась!…
…А нині, як раньше, в саду я поруч з тобою не сяду, –
Бо Сонечком, ти аж за обрій земного буття закотилась!
КІВАЧ
В Карелії я не родився
Під пісню твою, Ківач!
Мені ти побачився дивно –
Вві сні навесні бува:
Неначе весілля зіграти
Приїхав до тебе я,
Зайшов як до рідного брата,
Зібралася вся сім`я!..
Прийшли наречену побачить
Берізоньки молоді
І, взявшись за руки гарячі,
Завмерли в твоїй воді...
... Кохана – берізка стояла,
І хвилю я бачив ту,
Що з піни для неї зіткала
Й наділа, немов фату!
ВІНОЧОК ТИШІ
Молочний Шлях звис вишиною –
Зірки любов до нього мають.
Шепочуть квіти з тишиною, –
Щось про любов розповідають!
Ти з квітів цих сплела віночок,
З ним тишу в море відпустила!
Він в тиші був – любов-дзвіночок.
Несла його кохання сила –
Дзвонив любимому, планетам…
Приплив на берег, знов до тебе.
Ти в тиші – мов була заперта.
Дивилась мовчки лиш у небо…
На виклик твій прийшов коханий.
Любов вас вмить взяла в тенета –
Вінок плели благоуханний…
…На тишу наложилось вето!
ВЕСЕЛКА
Сім кольорів веселка має,
Сім нот – і пісня в ній звучить ...
Ми під веселкою, під гаєм,
Над нами пісня височить!
В ній кожна нота колір має,
А колір нотою звучить ...
Ми під веселкою, під гаєм,
Любов у пісні майорить!
Я – в пісні колір: ми це знаєм,
Ти – нота пісні, що звучить ...
В нас під веселкою, під гаєм
Любов, як пісня, кольорить!
ТЕНЕТА ІНТИМ
У каміні тіла скрито
Жевріє жар залицяння,
Йдуть із губ твоїх нагрітих
Теплі хвилі обіцяння…
Від бажання серце мліє,
Я від млості, мов п’янію:
То горю вогнем кохання,
То в лабетах долі тлію…
Почуття горять в двобої
У тенетах, що з інтима –
В них завжди процес любові
Тліє довго і без диму?!
ВОДА ЛЮБОВІ
Ти губи смачненькі, здається, вмокнула у кров,
Й вони, як багаття, яскравим промінням горять.
В твоєму волоссі гуляє сріблястий покров,
Ланіти твої лиш для мене рум’янцем зорять!
І віями-стрілами ранить твоїх брів тятива,
А очі твої, як два моря, у них я пливу,
І поруч коли ти зі мною – душа ожива, –
Неначе ві сні, я побачив тебе наяву!
Ти брала з криниці, неначе як воду, любов
У цій благодійній воді долю узрів я свою…
…І з тих пір, коли попили ми цю воду обоє,
Лише із тобою цю воду любові я п’ю!
СВІТАННЯ ЛЮБОВІ
У небі згубилася Зіронька Рання,
Проснулися й ми вже на скирті соломи.
Земля чарувала розквітленим вбранням,
Були ми в полоні інтимної втоми –
Святі почуття до зірок аж звелися!
У душах сіяло любові світання…
…Під скиртою кури вже з півнем греблися –
Він їм кукурікав про наше кохання!
У ПОЛОНІ ЛЮБОВІ
Ти, похмура, мов осінь, мене, мов не чуєш,
А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув!
На мої почуття холодком реагуєш,
Я ж до тебе шукаю доріжку-весну,
У душі почуття, мов у морі, – прибої,
А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув!
Я душею у тебе в полоні любові,
І торую до тебе доріжку-весну,
У душі почуття журавлями курличуть,
А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув!
Я, мов громом, тебе на побачення кличу,
Знайшовши до тебе доріжку-весну…
…У душі почуття, мов струмочки крикливі,
А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув!
Ми в полоні любові з тобою щасливі –
Бо знайшли до кохання доріжку-весну!
ТИ В СВІТІ ЄДИНА
У центрі мого кругозору ялинка буяє –
І вічно зелена, і пахне, як завжди, тобою!
У ній я тебе розпізнав – ми під нею гуляєм!
Навчає вона – у коханні обходити збої,
Й тебе відрізняти від інших завжди, як єдину!
Неначе коріння, так ноги сплелись в ту годину,
Два тіла, мов стовбури, злиплись смолою любові
І пальці вп’ялися в тіла, як ті голки ялинки –
Заоблачні страсті в ялинках – збагнули обоє!
І знов ти для мене така ж неповторна билинка –
Тебе не зрівняти ні з ким – ти в цім світі єдина!
У тебе всі чари потрібні в коханні людині!
РАНКОВИЙ РОМАН
Позіхається Місяцю, тільки не спиться,
Бо в очах парубоцьких — жар-птицями зорі,
Та й на колесі Воза поскрипують спиці,
Ще й закоханим треба світити в дозорі…
Щоб словами любові писався роман, —
Зореспів про любов і сердець перегуки,
Щоб сюжет обрамляв сам ранковий туман,
І щоб встигла любов підписати до друку!
РАНКОВА КРАСА
На губах, мов з нектару, смачненька роса,
Із очей променився любові вогонь!
В романтичний полон забирала краса,
І тремтіла рука від бажання твого!
Нам стелилась під ноги, мов килим, трава,
Променилося заспане Сонце в росі,
І Земля нам дала мандрівничі права –
Закохавшись, бродити в ранковій красі!
ХМАРИ ЛЮБОВІ
В мрійливому небі твоєї душі
Збираються хмарки твого почуття
І в серце пливуть, як любові рушій
І створюють в ньому любовне життя.
Воно то освічую Сонцем шляхи,
А то уперіщить дощем грозовим
В бутті, омиваючи наші гріхи –
Попробуй у долі щастя зловить!?
Та ось вже затихла любові гроза
З коханим і грім почуття вже замовк –
Любов проясніла у небі думок
Й скотилася радісна з вії сльоза!
Розвіялись хмари і вітер ущух –
На вулиці тихо, – немає грози…
…Та й, що ж то за хмара, яка без дощу?1
Та й, що ж то за жінка, яка без сльози?!
ЕФІРНА ФОТОПЛІВКА
Космічний ефір – це хранитель планет і людей
Йому лиш належить ця здібність в природі
В собі фіксувати любов у людськім родоводі,
Лиш в ньому є зміст буттєво-життєвих ідей.
Він бачив як ми в нім освідчились вперше обоє
Цей факт у собі зберігає, немов фотоплівка –
В нім наша любов і твоя чарівлива голівка
Лиш в ньому є тайна й загадка любові!
Літаємо ми по орбіті любові з тобою,
А в космосі тільки лиш зорі і ми: ти і я!
Як в космосі кожній планеті орбіта своя
Отак і в людині орбіта причетна любові!
РОЗУМ, ДУША І ЛЮБОВ
Живуть три матерії: розум душа і любов
У мозку – в його лиш резервній частині,
З якої лунає, мов сполах, вічності зов –
Він в душах любов висіває, мов зерна!
Любов у житті довголіття людині дає,
Палким почуттям наділяє людину –
Їй все віддає, що у неї самої ще є –
Хорошу і світлу любовну годину!
На атомнім рівні утрьох об’єднались вони –
Тихенько собі у космічному вирі живуть!
І теж володіють магнітом й тяжінням земним.
Ніхто їх не бачив, та мають матерії суть!
Як двоє стрічаються й в них протилежний заряд,
То їх почуття і душа не сприймають любов,
Якщо ж в них тотожні заряди, то любовний їх взгляд –
Магнітом у них притягається тіло і кров!
Зробили недавно лиш вчені таке відкриття –
Отаке в них у трьох у Вселеній існує життя!
ПОВІСТЬ ЛЮБОВІ
Ми у нашому парку з тобою гуляємо
Бо найкраще немає інтиму – ми знаємо!
І для нас із тобою в цім парку бува,
Що про нашу любов соловейко співа!
Про кохання завзято вже повість ти пишеш,
Що любов у нас нашою долею дише…
…Ти сказав, що в коханні я в тебе свята
У любові тріумф – це закохані повністю!
Тож мій, любий, описуй ти прозою так,
Щоб в сюжеті, як квітка, цвіла я в цій повісті!
ЛЮБОВ І БЕЗКІНЕЧНІСТЬ
Любов – це ефірна матерія Світа.
Енергію має з електромагніта.
Вона є безсмертна й існує в живому –
Немає у неї постійного дому.
Вона як і Сонце теж гріє людину
І теж, як людина, душевна й сердечна!
Любов, як і час, теж немає зупину,
Вона, як Вселена і теж безкінечна!
ПОЧУТТЯ І ВОДА
Переповнені вже почуттям і любов’ю
Ми гуляємо близь водопаду з тобою
Як дві наші душі почуття об’єднало,
Як два берега в річці вода омиває,
Так завжди на воді все живе проростає –
Є в природі загадок життєвих чимало…
Як було ще колись так буває і нині –
Що любов і вода необхідні людині.
Як у річці вода й почуття у любові,
Так і ми у цім світі існуєм з тобою –
Животворча в води закодована влада,
Бо в молекулі кисень живительний має!
Як нема на Землі без води водопада,
То так без почуття і любові немає.
ЯК НЕБО – БЕЗДОННА
Ми в любові освідчились в бібліотеці
Нам здавалось, що ми у любовній фортеці –
В ній нашу любов не розрушити вічно!
Ми ж будову її розглядаєм всебічно:
Я без тебе, як буква, шо випала з слова,
Ти ж для мене, як слово любовного зова!
В нас любов, як і небо блакитна й бездонна –
Нам вона, як повітря в ефірі озонна!
Нам відомо – бува почуття угасає
І знов потім в душі розважально буяє!
А якщо ж в нас любові зненацька не стане –
Ми, як квіти без Сонця, без неї пов’янем.
ПО ЗАКОНУ НЬЮТОНА
Вже все наше село по осінньому спало,
Ми ж сиділи іще в яблуневім саду.
Близь нас яблуко спіле на землю упало –
Його вітер шалений із гілочки здув.
По закону Ньютона падіння це сталось –
Нагадало воно про тяжіння земне.
Ти ж так смачно в саду, цілувавши мене
Нагадала мені про існуючу старість…
Все ж іще не старіємо ми із тобою!
Й хоч тяжіння земне ми не в змозі минути,
Та докіль у нас буде тяжіння любові
Нас із гілки життя і всім бурям не здути!
ЛЮБОВ ФІГУРИСТОЧКИ ДОЛІ
Нам одну на двох доля судила дорогу:
Тільки вдвох треніровки були на катку,
Ти у діях була і кмітлива, і строга,
Я ж тебе полюбив – до любові охочу
Бо ми мали обоє чаруючу вроду!
Як пускалися ми у фігурний танок
Ти для мене була, мов стежинка із льоду,
Я ж для тебе – ведучий фігурний коньок!
Як впіймав я на руки тебе на льоту –
На долонях у нас, як коньки на льоду,
Нам накреслила шлях фігуристочка – доля,
Бо у нашій любові була на це воля!
МІНА ЛЮБОВІ
Ти завжди красувалася в юпочці «міні»
Й підірвалася ти в ній на бажаній міні.
Був з любові у ній почуттєвий заряд,
Він із ніг поваляв всіх дівчинок підряд!
Цей заряд почуттєвий – він був чоловічний
І любові твоїй показався, як вічний,
А любовні осколки – у душу встряють
І тебе у замріяні мандри ведуть!
Залюбки й він дивився на юпочку «міні»
І, розгледівши теж підірвався на міні!
МОВА ЛЮБОВІ
Любов – це окреме є тіло астральне,
Що має своє почуття емоційне
І воно розмовляє з душею доцільно,
І живе у душі із тілом ментальним,
Що тілу фізичному зичить свій розум,
Щоб на мові любові творить із душею
Про кохання роман філософський у прозі
Й вести до любові в сердечну алею.
У цій мові слова всі електро-магнітні
Й несуть у собі почуття лиш тендітні.
Як душі магнітні, і двоє зустрілись –
Слова почуття в них беззвучно зоріли!
Якщо повністю душі уже розрядились,
І двоє зустрілись – то любов їм й не снилась.
ГРІМ І БЛИСКАВКА
Він – є грім я – є блискавка в нашій любові –
Це так буде аж доти в ній з’являться збої…
Як не буде блискавки без грому
В нашім небі без дна й голубому,
То отак і без блискавки й грім не буває!
Так і нас друг без друга в бутті, мов немає.
Ми в цім світі постійно щось краще шукаєм –
Я в любові виблискую, він – громихає!
СКЕЛЯ ІНТИМА
На скелі, що в небі живе
І в море із нами пливе
Тут доля звела нас сама,
Бо ліпше інтима нема!
Кохаємось ми залюбки
Тут нас заховав день тривкий…
…Та в сірому небі,
Мов півнячий гребінь
Вже й Місяць над нами повис –
І ми опустилися вниз!
БУЛА ТИ ЩАСЛИВА
Хвилюється море, що високо в гори –
Колись тут з тобою гуляли в цю пору…
Без тебе якесь непривітливе море –
На хвилях блакитних не плаваєш поруч!
Була ти, мов хвиля прибійна, у морі –
Купалися в ньому, ми в радості й горі!
Твої почуття, як ті хвилі, котились
Від тебе з душі і до мене у душу!
На гарну погоду тоді нам щастило,
А нині я сам вже купатися мушу…
Була ти щаслива казкова русалка.
І очі у тебе цвіли, мов фіалки.
…Гуляю один – по тобі лиш скучаю,
Тебе я у хвилях прибійних шукаю…
Лиш слухаю пісню про море від чайок,
Й у згадках – уявно з тобою блукаю…
…Немає тебе тут, кохана… Немає!
Я гірко зітхаю. І море зітхає…
СЛІД
Ти заснула навіки, але, мов не спиш –
Я в уяві на тебе, біжучу дивлюсь:
Мов по квітах – по серцю моєму біжиш, –
Мов бджолу медоносного щастя ловлю!
Закінчився уяви морозяний сон –
Замерзають без тебе душа й почуття,
Не міняє лиш серце ритмуючий тон –
Я в нім серця твого відчуваю биття!
Ти на небі, але ж – не в розлученні ми, –
Залишила любов нестираючий слід
На останнім життєвім порозі зими –
Слід цей серце і душу заковує в лід…
СОН СПОГАДІВ
Ти любов розмістила свою у свідомість мою
І у мріях вона викликає на спогади сни…
Обіймаєш, голубиш, цілуєш мене, як колись…
Ми дивилися в очі, обнявшись, з тобою – стою!
І над нами шпаки пролітають, як мрії весни,
Їх політ ми стрічаєм – і руки, мов крила, звелись!
І, неначе ми – птахи, кружляєм над нашим садком,
І знов, наче сіли на Землю і садом йдемо,
І любов, як свідомість, у спогадах йде у бутті,
І, мов квітне тобою – моїм ненаглядним цвітком!
Ти радієш – щаслива… і знову померкла немов…
…Хоч болить – та щоночі б я бачив цей сон при житті!
ЖДИ МЕНЕ
Стелилася в сонячний день килимова доріженька літа –
Тебе забирав до своєї садиби сам Бог…
Ти жди там мене…Як заграє печальним мотивом трембіта –
Космічну оселю Бог дасть нам одну для обох!...
І я вознесуся до тебе – кохання, як вперше, зустріну –
І знов замузичить у душах пристрасний огонь…
…А нині до тебе мрійливо в акордах любові лиш рину,
Щоб радо в уяві дістатися серця твого!
НЕСПОКОЮ СПОГАД
Неспокій в душі розгулявся немов буревійник –
Дерева любові з коріннями геть викидає!
Та прийде мій спокій, я буду лежать, як покійник,
І доля моя, як свіча, у руках запалає!
Ти вже на тім світі – чекаєш любові погоди…
Як прийде мій час – поховають, без тебе близь тебе –
Бо тільки любов, як нас зводить так само й розводить!
За мене у церкві попи прочитають молебень, –
Не можу ніяк на тім світі себе я збагнути…
…Уяву колише любові колишньої спека,
У мріях – без тебе хотів би в тартарі лиш бути –
Бо рай без коханої – місце ще гірше від пекла!
КОСМІЧНА ЗУСТРІЧ ДУШ
Ми в космосі вдвох на орбіті любові літаєм –
Наш килим кохання гаптують і Місяць, і зорі,
Нам видно росинку, що променем Сонця вітає
Й оселю… де пам’ять лиш наша пильнує в дозорі…
…У космосі душі вже наші зустрілися знову –
Бо бачить душа у раю спочиваючу душу,
Де має любов не фізичну – астральну основу…
…Любима, в уяві моїй ти воскреснути мусиш!»
ЗІРКА ЛЮБОВІ
Я хочу тебе уявити, як Зірку,
Яка на Землі, мов у небі гуляє,
Зробити своїм почуттям перевірку,
Яке від проміння твого, мов сіяє,
Тебе розглядати, мов квітку, я хочу
І ніжно обняти голівку янтарну,
Дивитись в прозорі, мов росяні очі,
Вдихати завжди аромат твій нектарний…
А то уявляю у Раді Верховній,
Мов квіткою Влади – закони приймаєш,
Що світяться в ній помаранчем духовним
І, ніби як Зірка любові, сіяєш!
ЛЮБЕ ПУТО КОХАННЯ
Душа любові – це коханий і кохана.
Вони пов’язані коханням – любим путом.
Одна на двох їм небесами доля дана –
Для них співають пісню про червону руту!
Кохання – це святий амур душі, і серця.
І світло блискавки, і звуки грому в тілі!
Це Господа і сатани одвічні Герці –
Бої за лихо, чи за добродійні цілі!
З тобою ми жили у радості пізнання,
Що нам давалося, як Божий дар, щоднини!
І щастям нам було сягти вершин кохання
В саду – під прапором червоної калини!
ТУМАННІСТЬ
Яка ж ти далека туманність планетна –
В озброєнім оці туман васильковий!
Та все ж до кохання мого ти причетна,
Бо мила моя, як і ти загадкова!
Дивлюсь в телескоп та, крім неї, не бачу
Зірок, щоб яскравіше неї світили!
…Мої відкриття мо’. нічого й не значать –
Та все ж у коханні обом пощастило!
НАМАГНІЧЕНІ ЛЮБОВ’Ю
У степ забрели ми десь, мабуть, під ранок,
Ще заспане Сонце вмивалося в срібній росі…
Були ми ще юні, неначе пташинки – підранки –
Лежали без тями на полі – у стиглім вівсі!
У квітах дзвеніла мелодія вічного степу –
Взяла нас вона у жаданий кохання полон,
У цім степовому співочім вертепі
Було все – краса, – як магічної вічності сон:
Де жайвора пісня блищить у квітковій росі,
Вітрець прохолоди і промені Сонця навкісні…
…В цім сні ми були залюбки у душевній красі –
Завжди намагнічені в чарах любовної пісні!
СЕМАФОРИ БІРЮЗОВИХ ОЧЕЙ
Її проводжав в санаторій вокзал.
Вони до нестями влюбились обоє –
Їх двох полонила очей бірюза,
Яка їх в коханні вела за собою…
…Річками з тих пір пропливають їх весни:
Ще їхній любові зорить семафор,
Все ті ж ще не зламні любовні їх весла
Й незмінний в очах бірюзовий узор!
ДО ЗУСТРІЧІ
Ти вже лежиш, немов жива в труні…
Зібрались рідні. Свічка догорає…
Ти стала найріднішою мені –
…Армагедон зустріне нас вже раєм!
ЛЮБОВІ СВІЧНИК І СВІЧКА
Ти в нашій любові зориш, як свіча,
А я у любові стою, як свічник…
…В любові завжди проявляється вічність,
З’явившись у кожній людині в свій час.
Так і наша любов появилась в саду
Й вселила у душі святі почуття,
Які нас любовно у долі ведуть
Й творять еволюцію з кращим життям –
В любові для створення вистачить кеби:
Стаєш ти для мене, як сам я для себе –
Завжди ти і люба і щиро відкрита!
Окремо в любові не в змозі ми жити –
То ж в серце твоє почуттям я проник,
В моє ти врослася, як квітка у степ!
Без мене для тебе в бутті все пусте,
Без тебе я ніби без свічки свічник.
ЛЮБОВІ ЗЛО І ДОБРО
Споконвіку в суспільстві існують і зло, і добро…
Зло – це зрада любові, огида, брехня, егоїзм.
А добро – це є правда й любов гаряча, як кров
Та в коханні прекрасні думки і твої, і мої!
У любові існує завжди доленосний покров,
А з тобою у нас як дві правди існує любов –
Справедлива, цнотлива і щира, і щедра добром –
Розлилася у ній почуттями сердечності повінь
І стоїть у цій повені наша любов, мов паром!
…Як в суспільстві є зло і добро, то отак і в любові.
ЩО СКАЖЕ НАУКА?
Для вчених зробить відкриття про любов – лиш невдачі…
Первинне, що є, чи любов, чи кохання – мудрують?
Любов як знаходить любов ту, що Бог їй призначив?
Вона йде нечутно – повітря, – і те не вібрує…
Все ж кажуть: «Первинна любов – це палкі почуття»,
Вторинне гадають: «Кохання – любові діяння».
Первинна любов, бо вона є – емоцій життя,
Вторинне кохання – поцілунків буяння!
Первинна любов – провокує душевну тривогу,
Вторинне кохання – у подорож креслить маршрути…
Первинна любов – почуттями встеляє дорогу,
Вторинне кохання – іде по маршруту до рути!
Любов – це пізнання продукт і з ніщо виникає.
І поки що вченим – любов необізнана штука,
Кохання, немов «НЛО» – прилетить і зникає!
Любов – гравітації сила! Що скаже наука?!