Старий дракон

фентезі

Ой, ти, старий дідуган,
iзогнувся, як дуга,
Народна пісня

Вже крізь явір засіріло небо

та повіки ще не розтулю,

бо прекрасно це, коли не треба

зранку бути схожим на стрілу.

Ні до чого прагнути – це добре,

битися з драконами – не суть:

уві сні не буду я хоробрим

і свою принцесу не спасу.

У вікні світанок бовваніє,

вранішня яснішає зоря,

а принцеса спить і бік мій гріє,

тож здається, що дракон – це я...

За донжоном червоніє небо,

чується далекий дзвін підков,

а своїх принцес ми стережемо,

бо така у нас до них любов.

Я її ніколи не злякаю,

хоч мій подих явір цей зігне;

з нею я на лицаря чекаю,

схожого на мене. Не мене.

Ось нарешті неба синя хвиля

задощила дійсності ковток.

Що ж, сьогодні в нас свята неділя,

хай поспить, сьогодні – не в садок.