13.05.2011 00:00
-
562
    
  3 | 3  
 © Славік

Колись….

"Замовкни" - до себе промовляю лиш губами, 

Їй більше не потрібно твоїх слів... 

Нехай не чує як кричиш ночами, 

Коли немає сил сховатися від снів... 


Коли свідомість не встигає за реальним часом, 

Й у снах мене так солодко ціуєш... 

Скрегучий голос правди каже: "Ви не разом", 

Та так сумую за тобою... Чуєш..? 


Уже зіниці стерті у блакитний порох, 

В бажанні упіймати поглядом твій сміх. 

Уже на світ дивлюся мов крізь морок, 

Я посміхнусь... І з неба впаде перший сніг... 


І впавши на коліна я крізь сміх заплачу, 

А ти йдучи повз мене просто посміхнись... 

Та я без тебе так багато втрачу... 

Зімною буде все гаразд... Колись.... 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 15.06.2011 15:39  Руда 

Гарна поезія, настроює на ліричний лад. Спробуйте запропонувати її для публікації в журналі "Дніпро" - я ото відкрила тільки нещодавно для себе, там також багато гарних і, головне, не затертих облич. Можете, якщо не натрапите в продажу, переглянути публікації на їхньому сайті впевнена, що не розчаруєтеся. І, головне, творіть далі, у нас і так занадто важке життя, аби ми могли відмовитися від якісної літератури.