Нене, живи!

Тепло мина, потроху насуває осінь, 

А потім знов по осені зима

Вже павутиння плутається у волоссі

Ось ми ще є, і раптом вже нема

Ми розчиняємося, в`янемо, зникаєм

Зсихаємось як листя, як трава

Самих себе цураємось, тікаєм

Усе довкола нас пусті слова

Щезає віра, сила і натхнення

Апатія ковтає нас цілком

Ми ледве човгаєм немов старенька неня

Відштовхуючись від землі кривим ціпком

І як зарадити їй босій і безсилій?!

Як їй довести що вона іще жива?!

І хоч на голові уже з`явився іній

Якщо ми є, то й ти ще молода!

Я молодий, хоч скроні вже сіріють

Мені не холодно, тільки душа тремтить

І лиш твої обійми нас зігріють, 

Лише з тобою добре кожну мить.

Місто Вишневе, 23 вересня 2012 р.