Оаза
Балада
Квітуча оаза в пустелі,
Повітря – духмяне вино,
Увінчані квітами скелі,
Оаза – до раю вікно.
Квітуча оаза в пустелі…
Екстазні у Щастя
безодні,
Не згаснуть за довгі
роки…
Чоловіки
благородні,
Мов Янголи Неба –
Жінки.
Та істина,
хоч не відразу,
Все мокрим вкриває
рядном:
Фальшива,
порочна оаза
Затягує, наче
багно.
Порочна оаза в пустелі…
Не рай, а пекельна
відраза,
Повітря тривожно
тремтить,
Удавом стискають
оазу
І підступ,
і чорна блакить.
«Але ж
не пропащі
ми іще,
Знов чистими будем,
сухими!» -
Дороги у пекло
Вимощені
Намірами
Благими!
Життю нечестивому –
годі,
Жорстока попереду
путь,
Звитяжці з оази
виходять
І через
пустелю
бредуть.
«Усі ви, мабуть,
не при глузді,
Ламаєте
власне життя,
Оаза, вона
не відпустить, -
Пекельне лунає виття. –
В пустелі – смертельні
пригоди,
Загибель карбує
сліди,
В оазі –
скарби, нагороди,
Якщо
повернетеся
ви».
А люди шукають
оселю,
Із дощиком в них –
рандеву,
Здолали
сувору пустелю,
Упали
в зелену траву.
Підходять до них
аксакали,
До себе ведуть
на поріг,
В них кубки в руках
золотаві
І одяг сліпучий,
мов сніг.
«Напій цей відновлює
Сили»…
Буяє
зелений чертог,
Наважились люди,
зробили
Один лиш маленький
ковток.
І хоч
починай все з початку –
В напої згорає
любов,
Даремна надія -
на згадку:
Вони у оазі
ізнов.
Неначе по краю
могили
Ритмічно кістки
стукотять,
То намірами
благими
У пекло дорогу
мостять.
«Але ж
не пропащі
ми іще…
Ридали, -
ми будем,
сухими!» …
Дороги у пекло
Вимощені
Намірами
Благими!
