07.10.2018 14:38
для всіх
190
    
  2 | 2  
 © Марянич Михайло Миколайович

Прокляття

Люблю весну… Але надворі осінь,  

Туга моя врочиста й золота 

І мудрість, що вплітає в сиву косу 

Мої бездарно прожиті літа 

Мої наївні й щирі намагання 

І мрії, що злітали до небес 

Те щастя, що від першого кохання 

Й чекання надзвичайності, чудес 

Мої слова, що сповнені довіри 

Мою наївну віру у людей 

Розчарування, що не знають міри 

І розпач вшитий в ямб, або хорей…  

Я мертвий нині, ви мене убили 

Я вірю в те, що підлість і брехня 

Лиш тільки це у світі має силу 

А інше все наївна маячня.  

Як вірш оцей закінчити не знаю 

Про що писати? Та і сенс який?  

Я вас наразі, люди, проклинаю …  

Я проклинаю вас і мертвий, і живий… 



М. Одеса, 7.10.2018 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 08.10.2018 13:11  © ... 

В першу чергу я прокляв себе, бо я теж людина, тому не ображайтесь)

 07.10.2018 19:07  Каллистрат => Каранда Галина 

Пани Галина! Да с поэтами это бывает, вот неохота мне донимать вас некоей Музой, а то бы я там подобрал правильный ответ для этого случая)))

 07.10.2018 17:31  Каллистрат => © 

Проклятие проклятием, но стих написан хорошо, я даже, почему-то вспомнил Иеронима Босха (?)

 07.10.2018 14:54  Каранда Галина => © 

Опочки.... ну і за що це ви нас отак? Як мішком по голові...