Це ж тільки сон
Таке мені наснилося страшне:
Її ти проводжав, а не мене.
Затрималася трохи – ви пішли,
Хоч почекати все ж таки могли!
Не наздогнати вас мені ніяк,
В душі зростає тоскний переляк:
То світло треба вимкнути мені,
То парасоль забула на вікні,
Йти східцями униз – поганий знак,
Стрибаю із балкону – страшно так –
І ось вже ноги вулицею мчать,
Бруківкою підбори цокотять.
На вулиці так людно у цей час.
Попереду виразно бачу вас,
Її схоплю я зараз за пальто…
Та перекрило шлях мені авто,
Подібне на червоний черевик.
Поїхало, а сон одразу зник.
Сиджу, п’ю каву, а душа сумна:
Це мала бути я, а не вона…
Мені шепоче розум: «Схаменись!
Поглянь на чоловіка, посміхнись.
Ви завжди поруч в радості й журбі.
Хіба він може зрадити тобі?
м. Харків, Жовтень 2017
