30.04.2014 01:19

18+

536

7 | 7

 © Олена Вишневська

Тільки серцями

Глухий пустодзвін невимовної тиші…

Без тебе… так холодно – пальці німіють.

В душі я приборкаю млість буревіїв – 

І не потривожу тебе… не посмію…

Я тугу прикрию свою цвітом вишні,

Аби не дізнався, як ранить колишнє.

Пусте… Все минеться… Загоїться, милий.

Хоч серце ще рветься до тебе, тріпоче:

Щоночі в молОках Чумацького Шляху

Долає безмежні простори без страху,

Без дозволу (вибач мою вільну птаху),

Аби хоч на мить, до кінця, до несхочу,

Незримо торкнутись душі – і струмочком

По венам розлиються ніжності краплі.

Мовчу… ні півслова… півподиху стиха…

Боюсь розбудити… ледь чутно вустами

Зціловую зорі з очей… до нестями 

Тебе обіймаю всім «я» - не руками…

Тобою живу, та не смію, на лихо,

Зізнатися в тому. Єдина утіха –

Ілюзія дотику… тільки… серцЯми…

А хочеться снів на яву, щоб ліворуч

Від сонцесплетіння заходився щастям

Пульсуючий згусток емоцій і часто,

Так часто у всіх один одного красти,

І так, щоб сумлінь ані грама! Ти – поруч!

Відпий з мого келиха градусів сорок

Таємного нашого, любий, причастя.

Тебе я відчула, бо ж ти – моє... щастя!

29 квітня 2014 р.