15.11.2018 23:11
для всіх
173
    
  4 | 4  
 © Наталка Янушевич

У ті часи...

У ті часи, коли блакитна мрія 

Дражнилася на віддалі руки,  

Вона казала: "Я отак не вмію. 

Так вибивають тільки жебраки". 

У ті часи, що лестишся - і маєш - 

Перед тобою жила золота,  

А ти лише під себе загрібаєш,  

Вона казала: "Я тоді не та". 

Були і біль, і розпачі, і втрати,  

І вчинки небувалої краси. 

Вона казала: " Нам же умирати! 

До чого тут, даруйте, про часи?" 

Дива траплялись. І безсмертні речі 

Вона місила, як щоденний хліб. 

Бо серце має бути, ніби з печі,  

Бо жити треба не уздовж, а вглиб. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.11.2018 17:54  Тадм => © 

класно! кінцівка особливо!

 16.11.2018 06:33  Каранда Галина => © 

Головне, щоб потім, у кінці, не пожаліти про те, що перебирав методами досягнення блакитної мрії...
Рада вас читати. Як завжди - захоплюючі образи. Жити вглиб, а не вздовж - прямо афоризм! І про заміс безсмертних справ сильно.