Чарівна аптека
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Колимські зошити. Синій зошит»
«Волшебная аптека»,
«Синяя тетрадь»
Знов кулі блиском скла згори
На срібну в’язь латині
Сяйнуть у спомині з пори,
Що вже нема в помині.
І дивний з виду старичок
В безтямних дум етері
Відкине лагідно гачок,
Запрошуючи в двері.
Виймає серце він своє
З-під ребер ненароком,
Цілющі трунки з нього ллє
Недобрим і жорстоким.
Між літер зілля в порошку
В ретортах та пробірках,
Там душу мрійну палахку
Долито в щедрих мірках.
Питво темніє в сулії –
Настій від ностальгії.
Зціляти вчили ще її
Овідій і Вергілій.
А скільки протяглося рук
Бальзам он той придбати,
Щоб попри формули наук
В дитинстві побувати.
Аптекарю, ти підбери,
Пілюлі дай ковтнути,
Щоб і грудневої пори
Знов липня дні вернути.
І щоб, як ту чуму, дотла
Заразу раболіпства
Навіки знищити змогла
Мікстура диво-вмісту.
І щоб не бачив білий світ
Бацил брехні й блюзнірства,
Щоб нанівець зійшовся слід
Жорстокості та звірства…
Коло дверей народу тьма,
В аптеці – теж без ліку,
І в людській тисняві притьма
Де взятись чоловіку,
Якому б не було нужди
До різнобарвних банок,
Що тут наставлені в ряди
Зіграти роль приманок.
_
Блестят стеклянные шары
Серебряной латынью,
Что сохранилась от поры,
Какой уж нет в помине.
И сумасбродный старичок,
Почти умалишенный,
Откинул ласково крючок
Дверей для приглашенных.
Он сердце вытащил свое,
Рукой раздвинул ребра,
Цедит целебное питье
Жестоким и недобрым.
Там литер – черный порошок
В пробирках и ретортах,
С родной мечтательной душой
Напополам растертый.
Вот это темное питье –
Состав от ностальгии.
Учили, как лечить ее,
Овидий и Вергилий.
А сколько протянулось рук
За тем волшебным средством,
Что вопреки суду наук
Нас возвращает в детство.
Аптекарь древний, подбери,
Такие дай пилюли,
Чтоб декабри и январи
Перевернуть в июли.
И чтобы, как чума, дотла
Зараза раболепства
Здесь уничтожена была
Старинным книжным средством.
И чтоб не видел белый свет
Бацилл липучей лести,
И чтоб свели следы на нет
Жестокости и мести...
Толпа народа у дверей,
Толпа в самой аптеке,
И среди тысячи людей
Не видно человека,
Кому бы не было нужды
До разноцветных банок,
Что, молча выстроясь в ряды,
Играют роль приманок.
